Вже тоді були відомі давні місцеві топоніми, що існують і зараз.
Головні з них, як і в Києві, безумовно, Гора і Замок.
На горі, заселення якої почалося ще до IX ст. з укріпленого посаду біля Замку, здавна селилися заможні любечани, багаті ремісники та купці.
Зараз це центр Любеча.
Крім Гори, відомі такі давні назви: Подільниця, що під монастирською горою; Оскресіння чи Низ; Гончарівка біля глинистої Лисої гори; Карпилівка; Болгачівка неподалік озера Болгач; Оберемочек; Лисиця - гора напроти Замку; Кораблище; Високе Поле.
У Любечі в XVIII-XIX ст. жило багато купців. Торгували любечани лісом, хлібом, сіллю, виробами любецьких майстрів.
Ну а ліси навколо Любеча в усі часи були джерелом прибутку любечан.
Любеч мав пристань, де зупинялися судна, що пропливали Дніпром.
Багато хто з любечан займався рибальством. І сьогодні на Низу існує вулиця, що має назву Рибальська.
В цілому, процвітали в Любечі різні ремесла.
В місці жили шевці, кравці, кожум’яки, шапкарі, ковалі, слюсарі, вівчарі, бонтарі, гончарі, гратники, ткачі, теслі, усмарі та ін.
Населення міста тоді складало близько 1500 чоловік.
Були в Любечі три винокурні, одна з яких належала поміщикам Милорадовичам.
Їм же належали броварня, одна з найбільших у Чернігівській губернії.
Але найбільш розвиненою та вигідною галуззю виробництва у Любечі було будівництво річкових суден, традиції якого сягали ще княжих часів.
Корабельні стояли на березі дніпрового затону - Любецького Озера.
Спочатку будували лодії, байдаки, а згодом - легкі берліни.
Щорічно на любецьких корабельнях будувалось приблизно 40 суден.
Кожний понеділок у Любечі влаштовувались базари, а чотири рази на рік відбувалися великі ярмарки, що тривали по 3-4 дні та збирали до трьох тисяч людей.На ці ярмарки з’їжджалися купці з Чернігова, Києва, Гомеля, Пінська, Березни, Добрянки, Стародубу та інших міст.
Любечани брали активну участь у багатьох тогогчасних подіях.
Так, наприкинці XVIII ст. в лісах навколо Любеча діяло декілька гайдамацьких загонів.
Взагалі, на рубежі століть плин життя жителів був досить спокійним. Любеч був звичайним провінційним містом.
Наприкінці ХУІІІ ст. в ЛЮБЕЧІ постійно діяли кілька крамниць та 6 шинків.
Більшість любечан у ті часи вміли читати і писати.
1868 року в місті було відкрито чоловіче училище, підпорядковане міністерству просвіти, а трохи згодом – земська двокомплектна школа.
Щорічно в любецьких школах навчалося 200 – 300 дітей.
Наприкінці 80-х років ХІХ ст. тут працювала вчителем М.Ветрова, яка 1897 року загинула в Трубецькому бастіоні Петропавлівської фортеці, засуджена за революційну діяльність.
Після реформи 1861 року колишні кріпаки Милорадовичів отримали до двох десятин землі на душу, а всього – 1254 десятини.
За цю землю належало виплатити 55,3 тисячі карбованців.
П’яту частину селяни виплатили Милорадовичам зразу, а решту повинні були сплачувати державі під 6 відсотків річних протягом 49 років.
Такі умови викупу землі викликали селянські заворушення в ЛЮБЕЧІ та навколишніх селах.
На 3700 чоловік населення в ньому було 7 церков, 3 школи, медамбулаторія, земська лікарня на 20 хворих та близько десятка промислових підприємств, що забезпечували роботою місцеве населення.
 |
Відкриття пам'ятника Олександру ІІ в Любечі |
| Фрагмент книги "Календарь Черниговской Епархіи на 1893 годъ" надрукована в 1892 році. Окремий розділ книги присвячений Любечу, називається "Любечъ и его святыня" |
|
