Нажаль, у березні 1917 р. економію Милорадовичів було розгромлено і пограбовано, а колекції з маєтку безслідно зникли у вирі громадянської війни.
    27 листопада 1917 р. під керівництвом В. Довженка у Любечі була створена волосна рада робітничих та селянських депутатів.
     У березні місто окупували німецькі війська, а після краху кайзерівського Німеччини влада у місті перейшла до Директорії.
    17 січня 1919 р. більшовики знову зайняли Любеч.
    У травні 1920 р. до Любеча з заходу підійшли польські війська.
    Протягом кількох днів місто піддавалось артилерійському обстрілові, а 18 травня поляки переправилися через Дніпро, зайняли і пограбували Любеч
    22 травня поляки відступили, і в місті знову було поновлено радянську владу.
    Після закінчення громадянської війни місто поступово відбудовувалось.
    Та не все було так добре.
    Ще у 1920 -1921 рр. продовольчі загони під керівництвом І. Роганова проводили рейди навколо Любеча, забираючи хліб у селян.
     1932 -1933 року внаслідок політики сталінського режиму, направленої на знищення українського селянства, у місті, як і по всій Україні, лютував голод, через який загинув кожен п’ятий житель.
    1 вересня жахливого 1941 р. місто було окуповане німецькими фашистами, але любечани зустріли війну мужньо.
     До серпня 1943 р. партизанське з’єднання М. Попудренка звільнило від окупантів більшість сіл навколо Любеча, а 2-3 вересня у місто вступили частини військ 61 армії Центрального фронту.
      Бої за Любеч тривали два дні.
    За цей час місто неодноразово піддавалося бомбардуванню як з боку німецької, так і радянської авіації.
     4 вересня 12 гвардійська стрілецька дивізія форсувала Дніпро напроти Любеча.
    Під час звільнення Любеча загинуло 262 воїни.
    На фронті з німецькими фашистами билися 733 жителі Любеча, з них 388 з війни не повернулися.
     Їх імена викарбовано на пам’ятнику, встановленому 1968 р. на колишньому любецькому базарному майдані.
    221 любечанин був нагороджений бойовими орденами та медалями.
    Після закінчення війни місто росло, в ньому споруджувалися нові підприємства ( наприклад, суднобудівний завод вЛюбечі був найстаріший в Україні).
    1986 р., після аварії на Чорнобильській АЕС, місто постраждало від радіоактивного забруднення.
    Багато хто з любечан брав участь у ліквідації наслідків аварії.
      З1976 р. Любеч включено до державних списків історичних міст, а 25 серпня 1982 р. на Замковій горі був встановлений пам’ятний знак на честь 1100-річчя міста.
    Після здобуття Україною незалежності Любеч продовжує відновлюватися.