---

Любеч досі – одне з найзагадковіших міст Давньої Русі, історія якого ще рясніє “білими” плямами.
Серед них дискусійним питанням є час виникнення поселення на місті Любеча та його перша згадка в "Повісті временних літ" на 25 років раніше, ніж Чернігова.
Любеч має унікальне географічне розташування.
Це було місто Чернігово-Сіверської землі на торговельно-транспортному шляху “з Варяг у Греки”, що проходив Дніпром.
Любеч був малою батьківщиною таких видатних особистостей, як святий Антоній Печерський. За однією з версій, звідси походили мати князя Володимира Святого Малуша та її брат, “уй” Володимира, Добриня Нікітич.
Це також була одна з резиденцій чернігівських князів.
Уже за новіших часів Любечем володів чернігівський полковник, а згодом наказний гетьман Павло Полуботок.
У ХІХ ст. там розташовувався маєток графа Григорія Олександровича Милорадовича.
Багате місто і на давні церкви.
Зокрема, ще Г. Милорадович наприкінці ХІХ ст. нарахував 7 храмів у містечку, з яких зберігся лише Спасо-Преображенський, родинна усипальниця Милорадовичів
Не обходили місто увагою як давньоруські літописці, книжники, так і професійні дослідники – історики й археологи.
Втім, найголовніше – це перше черніговосіверське місто, яке відзначив літопис.
Вперше Любеч згаданий у "Повісті временних літ" під 882 р. як один з головних форпостів, що захопив і підкорив своїй владі (“посади муж свои”) князь Олег на шляху просування з Ладоги на Київ
. Оминути Любеч, рухаючись із Ладоги (Новгорода, про який говорять літописи, тоді ще не існувало) Дніпром до Києва, він ніяк не міг, тому в літописі і згадана ця подія.
Можливо, вже після підкорення Любеча Олег запровадив у місті інститут посадника, тому Володимир Коваленко та Андрій Казаков вважають, що батько Добрині Нікітича та Малуші Малко (Любечанин) був посадником у Любечі.
В Х ст. формуються укріплення Окольного граду.
Любеч мав укріплену площу 10 га, саме тому дослідники й зараховують його до категорії міст.
Ця перша згадка Любеча на сторінках літопису опосередковано вказує, що він, можливо, був стратегічно важливим пунктом і мав оборонне значення, адже недарма Борис Рибаков назвав його “північними воротами Руської землі”, тому що він охороняв Київ з півночі
. Археологічні знахідки з посаду Любеча, датовані ІХ–Х ст., показують, що в цей час поселення сіверян (маркується знахідками роменської археологічної культури) тут уже існувало.
. До того ж, у трактаті “Про управління імперією” Костянтин Багрянородний у Х ст. докладно описував полюддя – масштабний захід зі збору данини.
Він перерахував шість міст на Дніпрі, серед яких був і Любеч – “Теліуц” між Новгородом та Києвом, повз які пролягав шлях збирачів полюддя.
Оскільки Любеч згаданий у списку міст, звідки до Києва йшли човни “моноксили” – однодеревки, дослідники роблять висновок, що вже в Х ст. це були потужні торгово-економічні та політичні центри Русі, де перебували великокнязівські дружини на чолі з посадниками.
. Любеч, природно, мав свій зиск від міжнародної торгівлі, що здійснювалася по цьому шляху, тому київський князь мусив контролювати перерозподіл прибутків і надходжень від неї.
Отже, згадка Любеча в "Повісті минулих літ" вже у ІХ ст. не видається такою дивною.
Уважний аналіз текстів літописних повідомлень за 80-ті роки ІХ ст. дає можливість припустити, що звістки під 882 та 884 р. (що Олег наклав данину на сіверян ) належать до одного року.
Якщо Олег спустився Дніпром, захопив Любеч і посадив там свого намісника, отже, була необхідність вже тоді, одразу ж, збирати там данину з підлеглих племен, у зв’язку з чим чинити суд, керувати адміністрацією.
Друга згадка про Любеч – у договорі Олега з Візантією 907 р. на шостому місці у списку руських міст після Києва, Чернігова, Переяслава, Полоцька і Ростова, яким Константинополь зобов’язувався сплачувати “уклади”.
Це визначає високу позицію у рейтингу давньоруських міст Х ст.
Федір Гіляров підкреслив, що в зазначених у договорі містах сиділи намісники князя Олега.
У деяких джерелах Любеч названий на п’ятій позиції, проте в них зі списку перед Любечем випадав Переяслав.
У будь-якому разі Любеч називається після Чернігова як другий після столиці центр майбутнього Чернігівського князівства.