У другій половині XVII - на початку XVIII століття Любечем володіли чернігівські полковники Мартин Небаба, Іван Абрамович, Іоанікій Сіліч, Трофим Миколаєнко, Іван Самойлович, Тихон Червона Башта, Василь Многогрішний, Іван Лисенко, Василь Дунін-Борковський, Григорій Самойлович, Яків Лизогуб, Єфим Лизогуб.
Багато хто з них залишили визначний слід в історії України.
До 1708 р. Любеч та навколишні села перебували у володінні гетьмана України Івана Мазепи.
До цього часу пагорб, на якому колись стояв Любецький замок, любечани називають не тільки Замком, але й Мазепиною горою.
Важливою умовою процвітання України, її міжнародного авторитету Мазепа вважав приведення освіти до європейського рівня.
У своїй меценатській діяльності гетьман значну увагу приділив Києво-Могилянській академії.
Разом з тим, Іван Мазепа опікувався розвитком освіти і в інших куточках України.
З добою Мазепи значною мірою пов'язане і відродження літописання.
Чи не найважливішою складовою частиною багатогранної діяльності гетьмана стало церковне будівництво.
Після загибелі Київської Русі будівництво монументальних культових споруд в Україні, зокрема на Придніпров'ї та Лівобережжі, практично не велося.
За правління Мазепи вперше після часів Ярослава Мудрого Україна зазнала справжнього будівельного буму.
З ініціативи гетьмана та його коштом із нечуваним розмахом велося спорудження величних кам'яних церков, реставрувалися древні храми, змінювалося архітектурне обличчя українських міст.
За І.Мазепи у Любечі була збудована дерев'яна церква в ім'я Воскресіння Христового, а також будівлі Любецького Антонієвого монастиря.
Гетьман Мазепа знав вісім мов, у тому числі польську, латинську, італійську, німецьку, татарську.
Сам він - автор низки віршів: Дума ( Всі покою щиро прагнуть), Пісня ( Ой горе, горе чайці-небозі), Псальми тощо.
Гетьман був пристрасним книголюбом, мав багату бібліотеку: дорогоцінні оправи з гетьманським гербом, найкращі київські видання, німецькі й латинські інкунабули, ошатно ілюстровані старовинні рукописи.
 |
 |
 |
