Наші світлини
Форма входу
Наш банер
Статистика
Онлайн всього 1
Гостей: 1
Користувачів 0
"Гардаріки", країна міст.Так називали варяги Русь, коли вперше познайомились з нею у IX столітті.
Кількість "градів" за давніми літописами дорівнювала шістнадцяти.
Серед них досить значне місце займав давній Любеч, одне з укріплених міст слов’янського племені сіверян, що стояло на лівому березі Дніпра, на північному заході сіверської землі.
У цій місцевості рівна Поліськанизина на віддалі близько 1,5 кілометри від річища Дніпра упирається в стрімкі схили густо порослих лісом пагорбів.
На цих пагорбах і лежало одне з поселень сіверян, яке у кінці 1тисячоліття стає містом.
Любеч займав військово-стратегічне становище.
Знаходячись у місцевості, що утворює природну фортецю на Дніпрі, замикаючи верхню течію Дніпра, річок Сожу та Березини, місто було надійним форпостом, що захищав з півночі чернігівську та київську землі.
Вперше люди оселилися на території сучасного Любеча близько 1 тисячі років до нової доби.
До знахідок того часу археологи відносять верхню частину руків’я меча з вирізьбленим зображенням грифону.На березі дніпровського затону, сучасному Озері, стояла пристань для кораблів та корабельня.
Деякі історики розміщують любецьку корабельню на зниклому нині озері, на місці якого зараз болото Кораблище, між Подільнецею та Слобідкою, мабуть виходячи з назви.
Озеро, а згодом болото місцеві жителі назвали Кораблищем, бо 1015 року під час Любецької битви між київським князем Святополком Окаянним та новгородським князем Ярославом на ньому стояло кілька святополкових суден.
Озеро Кораблище в ті часи вузькою протокою з’єднувалось з Дніпром.
Під час битви новгородці потопили київські кораблі, і відтоді озеро отримало свою назву.
Любецькікорабельні розміщувалися значно блище до міста, у дніпровському затоні, де і зараз працює невеликий завод з будівництва та ремонту річкових суден.
Після приєднання міста до Київської Русі на Замковій горі, що стоїть дещо осібно від інших і найбільше придатна до оборони, була споруджена центральна укріплена частина давнього Любеча - дитинець.
На південь та південний захід від дитинця розміщувався великий торгово-ремісничий посад, укріплений земляним валом та широким ровом перед ним.
Вал охоплював Замкову гору півмісяцем збоку нинішньої горішньої частини Любеча.
Залишки цього валу можна побачити і сьогодні.
Напроти Замкової гори через долину річки Гончарівки стоїть інша гора - Лисиця.За відомостями архелогів на ній теж знайдео культурний шар часів Київської Русі.
Дуже вірогідно, що на Лисиці рзміщувалося поганське капище, і що саме там Любецьки волхви> приносили жертви давнім слов’янським богам.
На це вказує як дуже зручне розашування, так і сама назва гори - Лисиця, тобто Лиса гора (порівняймо з Лисою горою в Києві).
Любеч був досить великим і значним на той час містом, центром торгівлі та ремісництва, з численним населенням.Жили в ньому будівничі, ковалі, теслі, гончарі, інші майстри-ремісники.
Під Замковою горою, на Низу, селилися рибалки та корабели.
В урочищі Гончарівка, біля ще однієї Лисої гори є великі поклади високоякісної глини. Там здавна селилися гончарі, від них пішла назва річки Гончарівки, що тече під Замком.
В Любеч везли свої товари древляни та радимичі, землі яких були неподалік.
Давній Любеч був не тільки значним торгово-ремісничим містом, але й важливим військово-стратегічним пунктом на Дніпрі.
Саме тому варязька дружина Олега, взявши 882 року Любеч, залишила в ньому військову залогу, яка найвірогідніше розмістилась у дитинці на Замковій горі.
