---

    Князівські з’їзди як своєрідна форма державного правління, засіб прийняття важливих рішень та вирішення спірних питань, почали збиратись у другій половині XI ст.
    Любецький з’їзд 1097 року за своєю актуальністю та вагомістю прийнятих рішень історики відносять до найважливіших.
    У той час князівські чвари роз’їдали колись велику державу - Київську Русь.
    Запанувало феодальне розмежування. Кожен князь бажав силою загарбати багатства сусіда, і всі разом прагнули сісти на великокняжий стіл у Києві.
    У зв’язку із зростаючою половецькою небезпекою постала нагальна потреба об’єднати всі сили Ураїни-Руси та будь-яким чином припинити князівські чвари.
    1097 р. великий князь київський Святополк Ізяславич, переяславський князь Володимир Мономах, смоленський князь Давид Святославич, чернігівський князь Олег Святославич, володимир-волинський князь Давид Ігоревич та теребовльський князь Василько Ростиславич разом з малими дружинами зібрались у місті Любеч, в  Любецькому замку на з’їзд.


    Метою Любецького з’їзду було припинити ворожнечу між Святославичами та іншими князями, спинити усібні війни і разом стати проти загрози з боку степу, проти половців.
    Князі сказали: "Для чого губимо руську землю, самі між собою влаштовуючи розбрат? Об’єднаймося віднині єдиним серцем і будемо берегти і шанувати землю руську."

    Однією з безпосередніх причин князівських чвар була відсутність прямого успадкування земель.

    За пропозицією Ярослава та його прибічників це успадкування було введено на з’їзді в Любечі.
    Кожному князю були віддані ті землі, котрі належали його батьку, був проголошений  принцип: "кождо да держить отчину свою".
    Кожен князь одержав успадковані ним землі і на тому цілували хрест:
    Якщо віднині хто на кого піде, проти того ми будемо всі і хрест чесний.
Сказали всі: "Хай буде проти того хрест чесний і вся земля руська!",- сказано в літописі.
    Значення першого Любецького з’їзду 1097 р., насамперед, в тому, що це була перша більш-менш вдала спроба спинити процес розпаду Київської держави.
Перший Любецький з’їзд припинив на певний час боротьбу за Чернігівські землі та дозволив об’єднати сили прикордонних князівств проти половецької загрози.
    Другий Любецький з’їзд князів відбувся 1135 р.  На ньому розбиралися земські справи, взаємні претензії між удільними князями.
    Головною метою другого Любецького з’їзду було прийняття спільного рішення про ворожий союз чернігівських князів з Мстиславичами проти Мономаховичів.
    Невдовзі після цього, 1147 р., князь смоленський Ростислав пограбував і спалив Любеч.
    Брат Ростислава, Ізяслав, казав так: "...підем до Любеча, де у них (Ольговичів) все  життя".
    Навесні 1148 р. на берегах Дніпра біля Любеча знову зійшлися війська Мстиславичів, Ольговичів та Давидовичів, але битви на цей раз не відбулося.
    1157 р. Любеч знову був спалений, на цей раз половцями.
    1180 р. князь Святослав Всеволодович скликав до Любеча підвладних йому удільних князів на нову нараду.